У вірші «І ти колись боролась, мов Ізраїль...» Леся Українка використовує біблійні легенди про те, як народ ізраїльський шукав землі обітованої. Новітнім Мойсеєм поетеса побачила Богдана Хмельницького. Здавалося б, повинні запанувати мир та злагода між брата-ми-сусідами. Але «дух зрадив», і знову український народ опинився ще в більшій неволі на своїй власній землі. Провідники нації теж не змогли знайти спільної мови між собою, спільної мети — «з отарою блукали й пастухи».
З болем лірична героїня запитує: «Чи довго ще, о, Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?» Можливо, треба розсіяти народ по світу, щоб журба за рідним краєм примусила його боротися й добуватися батьківщини, тоді вона буде ріднішою?
Твір ліро-епічний, сповнений риторичних запитань, які передають глибоку занепокоєність поетеси принизливим становищем свого краю й байдужістю народу.